Ой, розбито чару... Та й розлито чари. У моєї панни оченята карі. Карі зорі. Гори... Карий вітер гаю В оченятах панни тої я шукаю. Та вона для мене – кароока кара. Кожне слово гасне в оченятах карих. А останні зорі з вітром тихим гаю Аж на денці двох озерець Щось зітхають:
"Ми не твої, хлопче. Не твої ми нині, Карі очі – лихо. Потопай у синіх".
Синім світом ходжу, синіх коней воджу. В синім світі карі очі не знаходжу.